колись років двадцять тому, коли я був ще малим школярем-пуцвіріньком, мама принесла мені таку собі непримітну зовні книжку: «гобіт, або мандрівка за імлисті гори». ім'я автора було настільки незвичне на вимову — і аж чотири слова! — що одразу запало мені на пам'ять, так що пізніше я міг навіть серед ночі без заминки вимовити скоромовкою: джонроналдруелтолкін… звісно, якби комусь спало на думку мене збудити вночі заради такого дивного питання =) на все життя запам’яталася також графіка ілюстрацій до українського видання — загадкових, наче мальованих коричневим чорнилом прямо на сторінках книжки.

мені, малому і жадібному до пригодницьких, але зрозумілих дитині історій, ця казка сподобалася надзвичайно! втім, прочитавши книжку, я поставив її кудись на полицю, а чи навіть заховав до якоїсь глибокої шухляди… років з десять потому марно намагався я знайти цю книгу вдома: сьогодні я беріг би те видання («веселка», 1985 р.), як зіницю ока. на той час я, звісно, ще не міг повно оцінити цей твір: мені було років десять, і це було задовго до інститутського захоплення володарем перснів, коли я нарешті дізнався, що джонроналдруелтолкін — не просто автор дитячої казки, а мовознавець, професор, викладач англійської та староанглійської мов у найстарішому в європі, оксфордському університеті.

пізніше я ще не раз перечитав цей твір — українською, англійською і російською… сьогодні розумію, що, мабуть, якість та неповторний колорит перекладу олександра мокровольського мали великий вплив на те, як я сьогодні сприймаю рідну мову. і для мене можливість прочитати тепер цю казку своїй дитині — це не просто задоволення від чудового твору, але й певний елементарний акт поступового перетворення маленької людини в свідому особистість, яка гордо називатиме себе українцем.

(http://goo.gl/I22NB)