review in ukrainian:
http://www.tivasyk.info/2008/11/blog-post_10.html
----->8-----
порушу «мовчанку», продовжуючи тему пляжа: прочитав повість «пляж» алекса гарланда. читав у оригіналі (alex garland, "the beach", 1996) — не знаю, звідки взявся файл з книжкою, на fictionbook його немає, російською також там не знайшов.

вікіпедія підказує: у 2000 році вийшов фільм за цією книжкою. треба було б подивитися, але дещо стримує леонардо дікапріо в головній ролі. я абсолютно не готовий прийняти «красунчика» з довжелезним портфоліо «гламурних» ролей в екранізації будь-чого серйозного. і... так, «авіатор» — можливо, виняток; а може й ні.

отже, книжка... цікава вже хоча б тим, що я не зможу однозначно визначити жанр. спробую: напружена пригодницька драма з елементами робінзоніади. причому тут єсть все перераховане: (майже) безлюдний острів, пригоди, напруження — і драма, що змусить задуматися.

затятий турист річард, щойно прибувши до бангкока, вже розчаровується як у курортному районі для європейців, де створено всі умови для безпечного відпочинку — так і в галасливому, невмитому місцевому «колориті». от якби втекти від усього цього до місцини, де можна було б лежати цілий день на пляжі, не побачивши жодної живої душі? справжній «первісний» туризм. усамітнення прагнуть також етьєн і франсуаза — молода пара з франції, що оселилися в тому ж готелі й через яких річард ніяк не може заснути.

ті мрії несподівано набувають форм, коли загадковий самогубця з сусіднього готельного номера залишає річардові у спадок карту... і легенду про безлюдний пляж. тепер треба лишень його розшукати.

можна втекти від цивілізації — але чи втечеш від людських пристрастей? адже цей вірус ми носимо з собою, в собі... і чи не є ненависний соціум нашим захистом від безумства?