чотири роки тому писав таке про випадково прочитаного кінга: «колись я взявся читати одну чудову повість стівена кінга, «протистояння» (або «останній рубіж»). точніше, чудовою є лише перша половина — майстерно змальований апокаліпсис цивілізації, я зачитався... але кінг не був би кінгом, якби не зіпсував усе своєю фірмовою містичною складовою, котра одразу поламала струнку, красиву логіку сюжету, атмосферу літературного «фолаута» — і перетворила історію на банальний трилер. після цього я не беруся читати кінга». але коли кінг відмовляється від своєї містичної складової, або принаймні користається з неї дуже ощадливо, — результат перевершує очікування! таким є роман «22/11/1963», такою є «долорес клейборн». вагався між 4 та 5, але книжка, безумовно, варта читання. навіть якщо ви вже бачили колись екранізацію.