why does a typical woman-written "ya" book have to be a boring never-ending reflection monologue abusing the sci-fi genre to deliver the same banal barbie "love triangle" cliche? :-(

чому типова написана авторкою-жінкою книжка для молодої авдиторії має бути нудним нескінченним монологом-рефлексією, яка паразитує на жанрі фантастики тільки щоби відтворювати ті самі барбі-кліше з «трикутником кохання»?